Зоозахисний рух у країнах Центральної та Східної Європи

Зоозахисний рух у країнах Центральної та Східної Європи

Сообщение Alisa » 20 фев 2017, 21:18

https://terytoriya-dobra.org/articles/6 ... oi-yevropy

Зоозахисний рух у країнах Центральної та Східної Європи

24.10.2015, Тетяна Метельова

Одним і чи не найважливішим із аспектів загальної гуманізації суспільства є гуманізація взаємин людини і довкілля, ставлення людини до світу не як до об’єкта споживання й задоволення потреб, а як до самоцінного партнера та забезпечення правових засад стимулювання відповідального ставлення до світу. Тому в контексті створення ціннісно-світоглядних і правових умов визнання цінності Іншого (світу як такого та будь-якого його представника), поширення принципу легітимності Іншого за межі міжлюдських стосунків особливо гостро постає проблема формування гуманного ставлення людини до інших живих істот, здатних відчувати біль і страждання.


На європейських обширах друга половина минуло­го століття ознаменувалася дедалі більшим визнанням потреби саме такого напряму протистояння жорстоко­сті та його здійсненню на державному й міждержавно­му рівнях. З кінця 60-х і до початку 90-х років було прийнято низку європейських конвенцій, що внормо­вують сферу поводження з тваринами та істотно її гуманізують. Відповідальність людини за власні вчин­ки — ось лейтмотив конвенцій.

Наразі фундаментальне значення цієї проблеми для самої людини й суспільства, а також розуміння щонайтіснішого взаємозв’язку суто людських проблем та ціннісного підґрунтя ставлення людини до Іншого й усього живого зокрема ще не було усвідомлене в укра­їнських наукових, політичних, правознавчих і широких суспільних колах і їй не приділяли належної уваги. Хоча порівняно з радянською минувшиною зрушення в цьому напрямі, безперечно, є. Тому вкрай важливо оцінити український досвід для його порівняння з європейським і особливо з досвідом країн Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Боснія-Герцеговина, Македонія, Польща, Румунія,

Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія). Адже вони, як і Україна, мусили розв’язувати зазначену проблему в короткий термін, долаючи вже пройдений рештою європейських країн шлях та звіль­няючись від тяжкого спадку тоталітарної минувшини.

Нині в усіх країнах ЦСЄ ухвалено відповідні закони, якими регулюються питання охорони довкілля. І прак­тично в усіх, окрім Словаччини і певною мірою Румунії, поводження з тваринами та захист їх від жорстокості внормовано спеціальним законом. Аналіз законодав­чого забезпечення запровадження відповідального й гуманного ставлення до тварин дав можливість вияви­ти зв’язок між рівнями розвиненості нормативно-пра­вової бази (та значною мірою часом, на який припадає 12 ухвалення відповідного спеціального закону) й відпо­відного сегмента громадянського суспільства — органі­зацій і рухів на захист довкілля загалом і тварин зокре­ма — та формами їхньої діяльності. За цими парамет­рами можна виокремити 3 групи країн.

До першої належать Чехія, Угорщина, Польща, де відповідне законодавство дістало свій розвиток ще на початку 1990-х років і де передбачено адміністративне (у вигляді великого за розміром штрафу) та криміналь­не (зі значним терміном позбавлення волі) покарання за його порушення. Якість законодавчого забезпечення поводження з тваринами дала змогу громадським організаціям, що діють у цій сфері, не зосереджуватися лише на практичній діяльності з допомоги тваринам і значно розширити її діапазон, поставивши за першо­чергову мету досягнення загальних змін у ціннісних орієнтаціях громадськості та формуванні такого став­лення до живого світу, коли життя кожної живої істоти сприймається як цінність. Відповідно в діяльності зоо- захисних організацій (а таких у Чехії близько сотні1, в Угорщині — 23 організації національного рівня і 140 — регіонального, в Польщі — понад півтори сотні) прева­люють інформаційні заходи: лекційна робота серед молоді та школярів, організація виставок та інших заходів з пропагандистською метою, моніторинг дотримання законодавства в царині захисту тварин, участь в адміністративному та нормотворчому процесі разом з органами державної влади тощо.

Чехія

Закон Чеської Республіки про захист тварин від жорстокого поводження в редакції 2012 року (вперше ухвалений у травні 1992 року) є надзвичайно дета­лізованим документом, яким регламентовано певні нюанси й спеціальні вимоги щодо поводження з різни­ми групами тварин, виокремлених не лише за видами їх використання людиною (сільськогосподарські, дикі, домашні, експериментальні тощо), а й їхніми особли­востями — тварини-інваліди (окремо — дикі, окремо — домашні), тварини з особливими потребами нагляду, домашні, які перебувають під постійним контролем людини і які не перебувають під ним тощо.

Докладно виписано вимоги до фізичних та юридичних осіб, котрі здійснюють ту чи іншу діяльність, що має стосунок до тварин, та вимоги до кваліфікації фахівців (у тому числі до осіб, що займаються сільськогосподарською діяльністю та мисливством). Не меншою мірою деталі­зовано умови, за яких є можливим умертвіння тварини і за яких воно перетворюється на злочин (у тому числі під час полювання). Такою загальною умовою є заподі­яння болю, однак закон перелічує всі можливі ситуації такого заподіяння.

Особливістю чеського закону є заборона будь- якого оприлюднення (публікації з описом, візуальної чи аудіодемонстрації) вбивства тварини та його пропа­ганди. У країні створено широку мережу ряту­вальних станцій для істот (у тому числі спеціалізованих за видами тварин), які потрапили в складні умови, хво­рих і таких, що потребують допомоги. Не менш розви­неною є мережа притулків, станцій допомоги безпри­тульним і покинутим тваринам та інших місць, при­значених для захисту й надання допомоги тваринам. Таких у країні нараховується майже 350, значна кіль­кість їх також є спеціалізованою для приймання та утримання певного виду тварин.

Законом передбачено фінансову або іншу підтрим­ку осіб, які доглядають за безпритульними та покину­тими тваринами. З метою поступової ліквідації явища безпритульності на законодавчому рівні запроваджено підтримку діяльності фахівців та населення зі стерилі­зації собак і котів та їх обов’язкової ідентифікації (зокрема, й за рахунок муніципального бюджету для покинутих тварин у сільській місцевості).

Нагляд за дотриманням законодавства та коорди­націю діяльності у цій сфері покладено на Центральну комісію із захисту тварин, державну ветеринарну адмі­ністрацію та міністерство сільського господарства.

Угорщина

В Угорщині закон про захист та добробут тварин ухвалено 1998 року. Жорстоким поводженням з твариною визнається будь-яка дія, що завдає їй неви­правданого й надмірного болю, та втручання в її жит­тєдіяльність, яке може призвести до сталої шкоди її благополуччю, спадкових хвороб або страждань.

Окрім заборони на тортури, заподіяння страждання, або вбивства у випадках і спо­собом, не дозволеним законом, забороняється позбавлення тварини догляду (викидання), примусове годування, крім випадків, коли це необхідно за станом здоров’я.

Заборонено позбавляти тварину життя без розумних причин, якими визнано: отримання з неї продуктів харчування, невиліковна хвороба чи травма, боротьба з епідеміями та виникнення загрози здоров’ю населення, наукові дослідження, самооборона під час нападу. Заборонено виготовлення та ввезення до краї­ни чи вивезення з неї хутра собак і котів та виробів із них іншої продукції, пов’язаної із завданням їм смерті.

Умови утримання та забою «економічних» тварин, призначених для отримання продукції (корів, свиней, курей, кролів тощо), докладно регламентовано окре­мими для кожного виду нормативними актами. Мета такої регламентації — мінімізація болю та страж­дань, убезпечення від фізичного та психологічного травмування.

Проте жорстко й чітко визначено й умови утриман­ня домашніх тварин, зокрема собак небезпечних порід. Власник такої собаки зобов’язаний її стерилізувати та отримати відповідний дозвіл (сертифікат) на її утри­мання. За порушення власником вимог передбачено не лише накладання адміністративного стягнення, а й конфіскацію тварин. Законом визначено існування загальнодержавної бази даних собак, що мають влас­ників, та розмір плати за їхнє утримання. Правила утримання тварин також ухвалено на рівні держави, а місцеву владу зобов’язано фінансувати притулки. Також окремим законом регулюється створення та функціонування притулків, визначається термін, протягом якого евтаназія виловленої тварини є немож­ливою.

У країні діють понад 100 притулків, що фінансують­ся організаціями та муніципальною владою. Типовою є ситуація, коли в населеному пункті діють кілька притул­ків. Розвинена мережа притулків дала країні змогу не практикувати метод ВСП («вилов — стерилізація — повернення на місце попереднього перебування»).

Законом передбачено таке: «якщо протягом 15 днів з моменту відлову безпритульної тварини власник не буде виявлений, вона переходить у власність держави. Організація з захисту тварин піклується про передачу прав власності на тварину іншому власнику… та про остаточне розміщення тварини. У разі невдачі в розмі­щенні в термін, визначений окремим законом, можли­ве позбавлення життя тварини дозволеним способом». Однак на практиці евтаназія неприлаштованих тварин є винятком. Знайдена або здана в притулок тварина може утримуватися там тривалий термін (до 12 місяців), якщо хтось оплачує видатки на її утри­мання. І в жодному разі евтаназію не засто­совують до котів.

Для нагляду за дотриманням закону створено спе­ціальну державну Агенцію із захисту тварин, яку, окрім іншого, наділено повноваженнями подавати судові позови проти порушників закону.

2010 року закон було деталізовано: до нього введе­но посилені вимоги до використання тварин у тварин­ництві, визначено розміри спеціальних обладнань для утримання окремих видів тварин (клітки для птахів, акваріумів для риб, довжина повідка для собак тощо).

Ґрунтовна нормативна база у сфері захисту тварин та широка мережа притулків дали змогу зоозахисникам зосередитися на стратегічних завданнях форму­вання в населення настанов відповідального ставлення до життя, а практичну роботу із захисту поставити на солідні фінансові рейки. Серед потужних загально-угорських асоціацій і фондів варто назвати «Білий хрест», Асоціацію із захисту прав тварин, асоціацію «Фауна», Національний фонд захисту тварин, щомі­сячний членський внесок до якого становить 500 USD. Ці кошти спрямовано на допомогу тваринам і переду­сім тим, які постраждали від людей та безпритульним. Фонд співпрацює з Національною поліцією, угорською дільницею Міжнародної поліцейської асоціації, Національною цивільною федерацією, «Білим Хрестом» (угоду про співпрацю підписано 2011 року) та державними структурами у справі нагляду над дотри­манням законодавства про захист тварин та створен­ням реабілітаційних центрів для них. Нині в громадсь­ких колах активно обговорюється проблема створення спеціальної поліції із захисту тварин.

Польща

Польський закон про захист тварин, ухвалений 1997 року, жорсткий і чітко спрямований не лише на захист тварин від жорстокості та створення належних умов їх утримання, а й на стимулювання відповідаль­ного ставлення людини до тварини та убезпечення від надлишку домашніх тварин і, відповідно, їх перетво­рення на безпритульних.

У Польщі заборонено розведення тварин із комер­ційною метою та їхній продаж на ринках, ярмарках, через заклади та підприємства торгівлі тощо. Заборонено випускати собак без контролю та марку­вання, окрім собак, що утримуються громадськими організаціями. Заборонено вилов тварин без надання їм місця в притулку, якщо тварина не є загрозою для людей та інших тварин. Муніципальна влада зобов’язана забезпечувати безпритульних тварин при­тулками, забезпечувати догляд котам, що живуть віль­но, в тому числі їх годування, здійснювати стерилізацію тварин у притулках, пошук власників для безпритуль­них тварин. Завдяки таким особливостям закону в країні застосовують гуманну методику скорочення чисельності безпритульних тварин, що ґрунтується на методі ВСП.

Ґрунтовна законодавча база забезпечила широкий розвиток зоозахисного й екологічного руху. Однак, на відміну від Чехії та Угорщини, товариства із захисту тварин у Польщі переважно не є спеціалізованими (за винятком кількох, орієнтованих на допомогу певним видам тварин — птахам, їжакам, коням, решта явно чи не явно тяжіє до допомоги домашнім безпритульним тваринам — котам і собакам). Основний напрям діяль­ності — практичний захист тварин від жорстокості. Цікаво, що екологічний рух цієї країни мало розвине­ний: в інтернет-просторі представлено лише 20 еколо­гічних організацій.

До другої групи країн, де законодавство у сфері поводження з тваринами сформоване значно пізніше (в середині 2000-х років) й містить лише загальні принципи поводження з тваринами без докладної рег­ламентації їх застосування на практиці або не сформо­ване взагалі, належать Болгарія, Словаччина, Румунія і Словенія (хоча відповідний закон ухвалено тут 1999 року). За більшістю показників до цієї групи слід відне­сти й Україну, де Закон «Про захист тварин від жорсто­кого поводження» ухвалено 2006 року.

Болгарія

У Болгарії Закон про захист тварин ухвалено 2008 року. Закон визнає нелюдським поводженням з тваринами заподіяння їм болю або страждання чи сильного страху. До дій, які законом визнано жорсто­ким поводженням, у цій країні потрапили і від­мова від тварин, позбавлення їх відпочинку, ампутація вух, хвостів, нігтів, зубів, девокалізація без медичних показників для цього, сексуальне насильство над тва­ринами, використання тварин (у тому числі птахів і рептилій) для реклами в розважальних закладах, ресторанах, магазинах, заподіяння стресу, пропаганда насильства над тваринами та підбурювання до таких дій.

Закон також зобов’язує громадян у разі виявлення хворої або травмованої тварини негайно звернутися по допомогу до місцевих органів влади, притулків для тварин чи в поліцію. Законом закладено мож­ливості розв’язання проблеми безпритульних тварин методом ВСП: законом передбачено, що після обов’язко­вого утримання знайденої безпритульної тварини в притулку протягом 14 днів її можна передати до зоо­парку, рятувального центру або організації із захисту тварин.

Евтаназії незатребуваної тварини не перед­бачено. Однак не допускається повернення безпри­тульних тварин на територію дитячих садків та майдан­чиків, шкіл, лікарень, доріг та аеропортів.

Особливістю болгарського закону є підвищені вимоги до власників тварин. Особа, яка претендує на те, щоб бути власником тварини, має пройти курс захисту та добробуту тварин (ст. 30), а ст. 34 встанов­лено нормативи житлової площі для утримання тварин (для собаки дрібної породи або кішки — 6 м2 у квар­тирі, середньої — 8, великої — 10). Власники нестерилі- зованих тварин сплачують плату за них до муніципалі­тету, стерилізовані старини сплатою не обкладаються.

Муніципальна влада зобов’язана будувати й утри­мувати притулки для тварин, за що, згідно з законом, несе персональну відповідальність мер міста. Окремо прописано обов’язковість громадського контролю над притулками і вільний доступ до них. Однак через те, що законодавче регулювання проблеми триває лише 5 років, кількість облаштованих сьогодні притулків незначна: у країні їх функціонує лише 20, із них 11 — муніципальні, 2 — у спільному управлінні міської влади та громадських організацій, 7 — за участю іноземних організацій).

Відтак чисельність безпритульних тварин контролюють за програмою ВПС, до того ж законом визначено, що повернення на місце перебування тва­рини можливе лише після лікування, дегельмінтизації та щеплень і під опіку територіальної громади або громадських організацій (ст. 47). Евтаназію дозволено застосовувати лише щодо невиліковно хворих та агре­сивних тварин, чия поведінка загрожує безпеці люди­ни, під час боротьби з епідеміями та щодо експеримен­тальних тварин після закінчення експерименту (Закон «Про ветеринарну медицину»). За подальші вчасні процедури громадським тваринам відповідають організації з їхнього захисту.

Нетривалий термін законодавчого регулювання цієї сфери позначається й на розвитку громадського руху в ній: у країні діє лише 25 організацій із захисту тварин, що працюють тільки над проблемою безпритульних тварин та її практичним розв’язанням. Екологічний рух також у зародковому стані.

Словаччина

Складною є ситуація й у Словаччині, де діють близь­ко 60 екологічних та 10 зоозахисних організацій. Найбільша з них — «Свобода тварин» з центром у Братиславі та 17 філіями в інших містах. Нерозвиненість громадського руху в цій сфері спричинена, зокрема, відсутністю належного законодавчого забезпечення захисту тварин. Цікаво, що спеціальний закон, хоч і надто загального характеру і з численними недоліками, був ухвалений ще в 1995 році, однак у зв’язку зі вступом Словаччини до ЄС і потребою гармонізації внутрішнього законодавства з нормами Євросоюзу був скасований та замінений на Закон «Про ветеринарну допомогу», який надто фрагментарно торкається сфери захисту тварин. Відсутність законодавчої бази негативно позначається на ситуації з безпритульними тваринами, і на діяльності громадських організацій, які змушені обмежувати свої дії лише фізичним рятуванням безпритульних тварин.

Румунія

Також складна ситуація в Румунії, де проблема захисту тварин понині залишається гострою. Законом про захист тварин від 2004 року заборонено вигнання та залишення без догляду тварин, «існування яких залежить від допомоги людини».

Згідно з законом убивство тварини є можливим в разі потреби припинити страждання і лише за рішенням ветеринарного органу (такі дії внор­мовано розпорядженням президента Національної ветеринарної санітарії — центрального органу влади, до сфери компетенції якого належать питання повод­ження з тваринами). Відповідно до закону поводження з безпритульними собаками має регулю­ватися окремим законом, однак донині регулюється Надзвичайною постановою уряду № 155/2001 «Про затвердження Програми управління безпритульними собаками» від 21 листопада 2001 року зі змінами, в тому числі рекомендованими Конституційним судом у січні 2013 року.

Постановою передбачено вилов без­притульних собак та, після ветеринарного огляду, евтаназію для невиліковно й хронічно хворих. Здорові собаки після 7-денного перебування в муніципальних притулках та обов’язкової стерилізації, щеплення та ідентифікації за допомогою іменних нашийників і татуювання можуть бути передані фізичній особі або до приватного притулку. В разі відсутності бажаючих узяти собаку впродовж 14 днів він може бути підданий евтаназії або повернений на територію, де був вилов­лений.

Собаки небезпечних і бійцівських порід, що виявили агресію, можуть піддаватися евтаназії після трьох днів від часу вилову. Згідно із постановою вилов, стерилізація та вакцинація тварин здійснюються лише в присутності представників товариств захисту тварин і з обов’язковою мотивацією та описом проце­дур у документах за спеціальною формою.

Донедавна постанова виконувалася переважно в частині дозволеної евтаназії собак, однак на практиці було доведено неефективність такого способу регулю­вання чисельності безпритульних тварин, і з 2011 року країна почала застосовувати ВСП.

12 березня 2013 року після численних громадських слухань та референдумів щодо долі безпритульних собак у країні Сенат Румунії ухвалив проект закону «Про безпритульних собак», внесений на розгляд ще 2007 року і 2011-го прийнятий, однак за вже згаданим рішенням Конституційного суду повернений до Сенату через розбіжності в текстах, ухвалених двома палатами парламенту. Згідно із законопроектом, евтаназію, рішення про яку приймає ветеринар, може бути застосовано лише до тих безпритульних собак, котрі мають тяжку хворобу, що не піддається лікуванню. Заборонено застосовувати евтаназію до собак з причи­ни їхньої агресивності. Решта безпритульних собак (як, утім, і собаки, що мають власників, окрім власників — членів кінологічних спілок) мають піддаватися обов’язковій стерилізації. Власники, що відмовляють­ся від стерилізації, сплачуватимуть податок за кожен приплід. Згідно із законопроектом органи місце­вого самоврядування повинні забезпечити безкоштов­ні стерилізацію, вакцинацію від сказу та чіпування тварин упродовж року з дня набуття законом чинності.

Однак такі плани парламентаріїв були порушені подіями у вересні 2013 року. Після загибелі дитини в Бухаресті, причини якої пов’язують з нападом безпри­тульних собак, президент Румунії Траян Бесеску звер­нувся до уряду з вимогою ухвалити надзвичайну поста­нову й повернутися до старого засобу розв’язання проблеми: масової евтаназії в найкоротші терміни. Заява президента викликала бурхливу реакцію не лише у зоозахисних організацій країни та міжнародної гро­мадськості, які багато років борються за гуманізацію практики регулювання чисельності безпритульних тва­рин і законодавства у сфері поводження з тваринами загалом. Питання було передано на розгляд парламен­таріїв, а мер Бухареста оголосив про намір провести референдум [6]. Парламентарії обговорюють також зміни в законодавстві, якими буде передбачено обов’язкову стерилізацію собак, які мають власників, окрім тих, що в розплідниках.

Нерозв’язаність правового забезпечення проблеми і тут виявляє свій зв’язок з рівнем розвитку відповідно­го сегмента громадянського суспільства, який є вельми низьким: у країні діють дві загальнорумунські федера­ції із захисту тварин та близько півсотні дрібних регіо­нальних організацій (здебільшого незареєстрованих) та стільки ж організацій екологічного спрямування. Останні орієнтовані переважно на розвиток екотуризму або здійснення програм за наданими грантами. Зоозахисні ж вимушено заклопотані винятково «польо­вою роботою» — практичним рятуванням тварин.

Словенія


Хоча Словенія здійснила регулювання сфери поводження з тваринами 1999 року, однак до сьо­годні в країні створено лише 13 притулків для тварин. Водночас законом дозволено евтаназію тварин, для яких не знайшли нового власника впро­довж 30 днів. Відсутність кримінального покарання за порушення законодавства у сфері поводження з твари­нами і незначний, порівняно з іншими країнами, роз­мір штрафу (100 000 толарів, що приблизно дорівнює 600 USD) спричинюють поширення жорстокості. Відтак більшість зоозахисних організацій, яких у країні налі­чується понад 60, спрямовують свою діяльність на боротьбу з жорстокістю та на допомогу постраждалим від неї.

У цьому сенсі українська ситуація є дещо привабли­вішою і за ознакою кількості екологічних та зоозахис­них організацій, і за різноманітністю напрямів їх робо­ти, що останніми роками пожвавилася.

Албанія

Особливістю албанського закону про захист тва­рин є запровадження обов’язкової стерилізації як методу зменшення чисельності безпритульних істот, заборони продажу тварин на ринках. Способи умертвіння тварин та умови, за яких воно можливе, визначено спеціальним нормативним актом центрального органу виконавчої влади в цій сфері, яким є Міністерство сільського господарства. Цим нормативним актом уможливлено застосування мето­ду ВСП.

Сербія

У Сербії законом про захист і добробут тварин заборонено відмову від тварин та залишення їх без нагляду, примусове надмірне годування або годування тварин іншими тваринами (крім випадків, коли без цього не можна обійтися з огляду на видові потреби дикої тварини), публічну демонстрацію вбив­ства тварин засобами ЗМІ.

Заборонено застосо­вувати отруту та інші хімічні речовини для позбавлення тварин життя, полювання на безпритульних тва­рин, утримання в умовах, що не задовольняють їхні основні потреби в їжі, воді, зручному житлі, вете­ринарній допомозі або не відповідають гігієнічним вимогам, використовувати для роботи тварин хворих, поранених, слабких і вагітних в останній трети­ні вагітності. Евтаназію дозволено лише щодо тварин невиліковно хворих, позбавлених основних функцій через вік та агресивних, якщо вони не можуть звикнути до умов утримання в неволі, а як засіб скоро­чення чисельності — лише до диких тварин.

Закон зобов’язує місцеву владу створювати та утри­мувати притулки. Нагляд за дотриманням законодав­ства здійснюють спеціальні ветеринарні інспектори, які мають право вилучати тварин у власника в разі порушення ним вимог законодавства. Окремими доку­ментами, виданими органами місцевої влади, вре­гульовано питання зменшення чисельності безпри­тульних тварин (методом ВСП або шляхом створення достатньої кількості притулків) та нор­мативи утримання домашніх тварин.

Хорватія

Подібними є закони Хорватії, де передбачено заборону відмови від утримуваної тварини. За пору­шення — штраф від 30000 до 50000 кун (від 6 до 10 тис. USD). Однак евтаназію дозволено застосовувати після 60 днів утримання безпритульної тварини.

Македонія


У Македонії є припустимою евтаназія для собак, що розміщені в притулках, коли всі можливі засоби для знаходження власників вичерпано, а собака почувається в притулку погано. Утримання притулків та проведення ВСП здійснюються коштом місцевої влади.

Боснія та Герцеговина

У Боснії та Герцеговині евтаназію дозволено лише щодо хворих та агресивних тварин, а з 2009 року здійснюють масову стерилізацію та застосовують метод ВСП.

Стан справ у законодавстві країн Східної Європи з точки зору закону
«Молоде» законодавство, як і всюди, спричиняє й певну нерозвиненість громадського руху проти жор­стокості. Так, у Сербії діють 18 товариств захисту тва­рин. У Хорватії — 7 екологічних і 9 зоозахисних, неспеціалізованих за формами роботи та видами опікуваних тварин; діяльність цих товариств пов’язана переважно з утриманням притулків.

Жорстоке поводження з тваринами, завдання тва­рині страждань або смерті тягне за собою в усіх країнах Центральної та Східної Європи адміністративну у вигляді штрафу, й кримінальну (крім Албанії та Словенії) відповідальність.

Рівень штрафу становить близько 130 (Албанія), 170 (Польща), 280 (Румунія), 650 (Болгарія, Угорщина, Словенія), 1100 (Сербія) до 2000 (Болгарія, Угорщина), 850 (Румунія), 6 500 (Албанія), 10 000 (Хорватія), 11 000 (Сербія), 16 500 (Македонія), 25 000 (Чехія), 33 000 (Польща) доларів .

Кримінальне покарання в разі жорстокого поводження з тваринами передбачає позбавлення волі, термін якого коливається в межах від 6 місяців (Румунія), 1 року (Болгарія, Сербія), 2 років (Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина) до 2-3 років.

Кримінальне покарання в більшості країн має й свою специфіку. Так, у Чехії передбачено позбавлення волі для особи в разі повторного здійснення нею зло­чину у сфері поводження з тваринами до 3 років, а якщо жорстоке поводження пов’язане з катуванням та заподіянням смерті більш ніж одній тварині — до 5 років; в Угорщині порушника буде покарано ув’язнен­ням до 3 років за полювання забороненими способа­ми. У Польщі дворічний термін ув’язнення може отри­мати особа, яка поводиться з тваринами у спосіб, визнаний неналежним. За такі само дії, вчинені з особ­ливою жорстокістю, передбачено позбавлення волі до років, як, утім, і в Сербії [5]. Передбачена й заборона на тримання тварин на певний термін — до 10 років. У Болгарії термін позбавлення волі збільшується до 3 років у разі повторного вчинення злочину або в особ­ливо болісний спосіб чи в громадських місцях. У Словаччині за такі само дії передбачено від трьох до п’яти років. Також покарають позбавленням волі до двох років і за заподіяння смерті або хвороби твари­нам їхнім власником через необережність.

Отже, зіставлення закономірностей і особливостей законодавчого регулювання проблеми ставлення людини до тварин та кількісних і якісних характеристик громадського руху в цій сфері дає підстави стверджу­вати про певний зв’язок між цими чинниками: більша тривалість дії спеціального закону, значні адміністра­тивні та кримінальні санкції за його порушення, докладніша регламентація сфери захисту тварин від жорстокості й стимулювання відповідального ставлен­ня людини до тварин корелюють з рівнем розвитку громадського руху в цій сфері, розмаїттям його форм і широтою завдань та практик. До того ж зв’язок тут можна вважати обопільним.
Изображение
Аватара пользователя
Alisa
Лига помощи животным
Модератор
 
Сообщения: 15565
Зарегистрирован: 23 фев 2012, 19:18

Вернуться в Приюты, зоозащитные организации мира, история зоозащитного движения

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2

cron